Зоря — велика куля гарячої плазми, яку утримує власна гравітація. Протягом основної частини життя в її ядрі водень перетворюється на гелій у термоядерних реакціях. Частина маси при цьому стає енергією.
Це не горіння дров чи газу: для термоядерного синтезу не потрібен кисень. Сонце теж є зорею. Воно здається нам значно яскравішим за інші, бо розташоване набагато ближче.
Зорі народжуються у щільних ділянках холодних хмар газу й пилу. Під дією гравітації речовина стискається, а центр нагрівається. Спочатку виникає протозоря; якщо умови дозволяють запустити стійкий синтез водню, починається головний етап зоряного життя.
Масивні зорі мають більше палива, але витрачають його набагато швидше. Тому вони живуть коротше за маломасивні зорі. Більша маса не означає довше життя.
Коли запаси водню в ядрі Сонця вичерпаються, його структура зміниться, і воно розшириться до червоного гіганта. Згодом зовнішні шари розсіються, а гаряче залишкове ядро стане білим карликом, який поступово охолоджуватиметься.
Значно масивніші зорі можуть завершувати еволюцію вибухом наднової та залишати нейтронну зорю або чорну діру. Речовина, яку зорі повертають у космос, збагачує середовище елементами для нових поколінь зір і планет. Вуглець у живих організмах також має зоряне походження.